Пухнасте диво на ім'я Муся

Був початок червня 2018 року. Канікули тільки почалися і діти радісно бігали напівзабутими за зиму стежками сільської місцевості поблизу дачних ділянок. Мій онук Колька не відставав від них.

Одного дня ватага хлопців  повернулася чимось стурбованою. Виявилося, що вони десь знайшли покинутих кошенят і вже домовилися, хто яке візьме. Коля вибрав симпатичне чорно-біле диво жіночої статі.

Домовитися між собою хлопцям було значно простіше, ніж з нами, дорослими. Дід з бабою, тобто я і моя дружина, були категорично проти і Колі не залишалося нічого іншого, як віднести кошеня туди, де він його знайшов.

Весь залишок дня пройшов у словесних суперечках між нами й онуком: він нас вмовляв, звинувачував у жорстокості, але ми були невблаганні. На своє виправдання ми говорили, що ніколи не тримали вдома ані кішок, ані собак і не збираємося міняти своїх звичок. Єдине, на що ми у свій час погодилися, коли донька ще була дівчинкою, це  хом’ячок, а потім кольорові папужки. Ні той, ні другі не вимагали майже ніяких турбот. З кішкою все  було  б  інакше.

На наступний день вранці онук знову почав канючити і … ми, не очікувано для нас самих, дали згоду: нам стало шкода маленьке беззахисне звірятко, яке залишилося на самоті. Як виявилося, воно провело всю ніч на дереві неподалік від нашої дачі.

Ми  погодилися потримати кошеня протягом літніх місяців на дачі при умові, що потім, у вересні, Колька забере його собі додому, якщо тато і мама не проти. Вмовляти їх не довелося і кошеня залишилося з нами.

Дача — це ідеальне місце для маленьких кошенят: свіже повітря, простір і багато невідомих предметів та істот. Там  хащі зеленої  трави і квіти, що пахнуть, зелені ящірки  шмигають туди і сюди, а онде плигають великі коники.  Мухи й  метелики теж цікаві, але не так як польова миша або кротеня, які  на своє  нещастя вилізли на поверхню.

Через деякий час ми прив’язалися до кошенятка настільки, що довелося вибачатися перед онуком за наше непримиренне ставлення до нього  спочатку.

У жовтні, коли закривали дачу, ми забрали Мусю (так її тепер звуть) до себе. Онук та його батьки не змогли б забезпечити  їй нормального життя у міській квартирі, бо півдня відсутні. А ми пенсіонери і цілий день вдома.

Муся тепер доросла кішка з своїм темпераментом і непростим характером: вона лагідна, ластиться до нас, всюди за нами ходить, яку б справу ми не робили, проводжає і зустрічає нас у дверей квартири, коли йдемо з дому. Але варто її своєчасно й добре не покормити, може залізти на стіл і поцупити що-небудь. Буває, відкриє кухонну шафу кігтями, витягне хліб у кульку та грає ним на підлозі  у футбол.

Ми не раз заставали Мусю  на телевізорі, на холодильнику, на кухонній шафі  та на умивальнику. Малу нужду вона примудрилася справляти у дірочку ванни. Для іншого  вимагає постійно чистого сухого піску.

Мені шкода шпалер  на стінах та оббивки  м’яких меблів, що вона дере, надоїло вставати вночі, коли вона щось звалить із шафи на кухні та прибирати за нею по декілька разів на день, але  радість спілкування з цим пухнастим маленьким кумедним звірятком  приносить велике задоволення і переважає весь негатив. 

Не знаю, як тепер домовлятися з Колею, бо він вимагає повернути Мусю йому як законному господарю.