Нова наша зустріч 17.02.2016 р., на яку мене запросили через слідчого, не відбулася, бо ми
просто розминулися: я приїхав на призначений час, а прокурора викликали в
область.
Пройшов місяць. Але я знав — повторної поїздки не уникнути.
Цього разу зателефонував сам начальник районного відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури і попросив
приїхати 21.03.2016 р. для бесіди, на якій мали бути присутні наші опоненти з
так званої громадської організації.
Це
ті, що створили організацію-двійника, були виключені з садівничого
товариства і тепер скаржилися на
відключення від електропостачання.
Зустріч обіцяла бути цікавою і я, передбачаючи суперечки й
торги, запросив до поїздки бухгалтера
садівничого товариства, Любов Анатоліївну.
З опонентами ми зустрілися перед прокуратурою: приїхали ідейні лідери дачного "сепаратизму" Марія Іванівна та Сергій Григорович.
Рівно о десятій нас запросили.
Хазяїн кабінету був на місці. Ним виявився чоловік років сорока приємної зовнішності, з
підтягнутою, спортивною статурою. Відразу впадало у вічі його нетипове для
прокурора привітне обличчя, яке вселяло оптимізм.
Тарас Іванович — так звати начальника районної прокуратури — почав бесіду впевнено і
по діловому: спочатку запропонував мені розповісти про суть конфлікту на
території садівничого товариства, а потім надав слово нашим опонентам.
Нічого нового у їхній риториці не змінилося: вони, білі й пухнасті, у повному хаосі й правової невизначеності садівничого товариства науково-виробничого об’єднання
«Квант» створили правильну громадську організацію, а
ми — всі інші — зареєстрували вже після них поганий кооператив, тому вони мають прав більше …. А
їх відключають від електропостачання!
Як мені здалося, Тараса Івановича не цікавили нюанси виникнення конфлікту,
його цікавило як його припинити, а з ним і безкінечний потік скарг у
прокуратуру та міліцію (тепер вже поліцію).
Мені було запропоновано визначити шляхи виходу з кризи.
Я був готовий до цього і назвав їх аж три — на вибір. Раніше вони були неодноразово озвучені
нашим опонентам при контактах на дачі:
- повторний вступ до садівничого товариства;
- укладання кожним членом так званої громадської організації договору про співпрацю з садівничим товариством;
- побудова так званою громадською організацією власної електромережі.
Здавалося, Тарас Іванович з цікавістю сприйняв цю інформацію, бо задавав питання і мені і опонентам, причому, не формальні, а по суті справи.
Розмова тривала досить довго, однак, мої сподівання не виправдилися і в результаті нашої зустрічі знову получився
«нуль». Чому?
Тому що, як і раніше, коли ми зверталися до наших опонентів з пропозицією
перевести відносини на договірні засади, їх не задовольняло те, що плата
за користування матеріальними об’єктами інфраструктури нашого садівничого
товариства мала б коштувати їм стільки
ж, скільки нашим членам, а вони хотіли б дешевше, набагато дешевше. І при цьому
вірили й вірять в те, що можна не просити, а вимагати, та силою колишніх зв’язків
отримати бажане.
Тарас Іванович, мабуть, відчуваючи марність розмови з глухими до очевидних
істин людей, почав говорити про те, що ініціатива має виходити від нас (садівничого
товариства і мене персонально), що ми повинні провести засідання правління за
участю "сепаратистів", на яке вони принесуть неправомірно утримуване наше майно і
документи і ми маємо тоді ж про все
домовитися, але раніше треба їх підключити до електромережі, бо ….
якщо ми не домовимося, невідомий
куратор забере справу і далі він, Тарас Іванович, вже не зможе ніяк вплинути на
подальший розвиток подій…
Проте, жодного слова про порушення нами закону при відключенні бувших
членів садівничого товариства від електропостачання не було сказано.
Розмова була закінчена.
Я подякував Тарасові Івановичу за сприяння у пошуку порозуміння між сотнею членів
садівничого товариства та десятком бувших його членів, а тепер — членів так
званої громадської організації, яка навіть не значиться у Державному реєстрі
громадських об’єднань.
Мені стало шкода згаяного часу. А все ж так обнадійливо починалося!
Немає коментарів:
Дописати коментар