Мені знову зателефонував слідчий

30 квітня 2015 року мені знову зателефонував слідчий.

Дачний сезон тільки-но розпочався,  а тут такий дзвінок, від якого хорошого очікувати не доводилось. Тим більше, що перед самісіньким Новим роком мені вже звідти телефонували. Тоді я надав, як здавалося, вичерпні відповіді і мене залишили в спокої.  Тепер ось знову.

Довелося їхати в районний центр.

     Молоденька дівчина, яка виявилася новим слідчим, допитувала мене довго і дуже ретельно, вправно бігаючи при цьому пальцями по клавіатурі  комп’ютера. Десь через півтори години нашого спілкування вона роздрукувала протокол допиту та дала його мені прочитати. Виправляти було нічого, все відповідало наданим показам і я поставив свій підпис.

      Як здогадалися члени садівничого товариства, допит стосувався чергового відключення від електропостачання місцевих «сепаратистів» — так ми називаємо групу осіб, бувших наших колег-садоводів, яким одного разу прийшла в голову думка створити громадську організацію-двійника садівничого товариства та відокремитися  від нас.

      

      Тоді, коли це сталося, ми їм не пробачили: шість самих активних були виключені з садівничого товариства та відключені від нашої електромережі.

      Тут почалося те, що називають сусідськими війнами (хто хоче подробиць і прагне розібратися у деталях, для того окремо викладена Історія конфлікту у садівничому товаристві).

      Вони не просили, а вимагали підключити їх знов та, не отримавши дозволу, робили це самовільно, а коли кожного наступного разу ми відрізали їхні проводи  — влаштовували скандали та скаржилися у міліцію.

      Вже вшосте я, як голова правління садівничого товариства, відповідав на запитання слідчого з приводу чергового інциденту.

      Може й не слід було про все це писати, коли б через декілька місяців дівчина-слідчий не зателефонувала знов: на цей раз мене разом з нею викликав районний прокурор.

      Чи то він вважав незадовільною  роботу молодого слідчого й у порядку прокурорського нагляду  хотів отримати додаткові відомості по справі, чи то просто хотів подивитися на мене, людину, яка  завдає стільки клопоту районним правоохоронним органам.

      Цього разу допит проводила жінка середнього віку. Діловито та безпристрасно ставила вона запитання, даючи дівчині-слідчому доручення отримати від мене додатково той чи інший документ. Як потім виявилося, я мав надати слідчому ще копії різних документів в обсязі сорока трьох сторінок друкованого тексту.

      Не буду розповідати, як мені в умовах сільської місцевості, де кожний крок — проблема, вдалося це зробити, але завдання я  виконав, витративши 3 дні.

      Розпочату справу, що за кількістю сторінок на сьогоднішній день нагадує один з томів «Капіталу» Карла Маркса, у черговий раз закрили за відсутністю складу злочину з нашої сторони.

   Якщо цей пост буде читати хтось з «сепаратистів», знайте: мені не надоїсть їздити у районний центр та давати свідчення слідчим і прокурорам. Той, хто  протиставив себе колективу садівничого товариства, виходячи з своїх егоїстичних інтересів, не буде жити за рахунок його членів  та сидітиме без світла — я про це подбаю.