У нас ще одна пожежа

       

 

        Сьогодні, 23.10.2021 р., у нашому садівничому товаристві  стався нещасний випадок:   сгоріла будівля на одній з ділянок по 13-тій лінії. Не будинок, а тимчасова споруда  типу куреня,  які будували на початку садівничого руху у 90-тих. Вони були цілком придатні для житла і у деяких садоводів збереглися донині.

       Мене сповістив про нещастя жіночий голос, який переривався від хвилювання — це була сусідка постраждалих, Людмила Іванівна. Я розібрав декілька слів «пожежа» і «сусіди». Цього було досить. Осідлавши велосипед, я помчався на місце інциденту і ось що я побачив.

       На питання, чи викликали пожежників, ніхто не міг відповісти, ні батько власника земельної ділянки, Геннадій Борисович,  ні люди, що скупчилися осторонь і спостерігали  за пожежею: всі були в шоці. Оцінивши ситуацію, я зрозумів, що власники вирішили пожежників не викликати і владнати справу своїми силами.

       Звідкись взялися відра, знайшлася  вода і декілька чоловіків і жінок почали гасити полум’я. Я приєднався до них.

       Через  хвилин сорок  вигоріло  все, що тримало шиферні боковини куреня, дерев’яний скелет обвалився  і полум’я  стало менше, а згодом почало потроху згасати, бо вода все ж таки зробила свою справу.

       Основний будинок, що був поруч, не зазнав значної шкоди, трохи підгоріла стеля у веранди будинку, бо  вона була  у декількох метрах від  місця пожежі. Але  головне те, що ніхто з людей не постраждав, всі живі і здорові.

       Що стало причиною пожежі  я не виясняв, залишивши це на потім. Ті, хто бачив її початок, казали про струмінь вогню, що бив у небо і підпалив усе всередині.  Скоріше за все, це була несправність газобалонного  обладнання, або недогляд за ним.

       Через деякий час приїхали дві машини МНСників — хтось  таки  їх визвав і дав мій телефон. Довелося зустрічати і супроводжувати до місця. Вони приїхали не дарма: потужний  струмінь води з гідранта добив залишки полум’я  у нижній частині куреня, яка ще тліла.

       За пожежниками приїхала поліція.

       Те, що надзвичайники приїхали під кінець дійства, не їх, рядових бійців, провина.  Зв'язок у нашій сільській місцевості нікудишній, мобільний інтернет  відсутній, а тому інформації — нуль, координації — нуль. 

        Я більше ніж пів години пояснював спочатку диспетчеру, потім одному водієві, потім другому водієві , де знаходиться наше садівниче товариство і як туди проїхати. Про джипіес-навігатори вони  мабуть і не чули, на оперативних планшетах місцезнаходження дачних масивів  з тисячами людей не позначені і маршрути до них також.  Стає сумно, коли думаєш: а якщо біда прийде у твій дім, чи дождешся допомоги.  Треба з цим щось робити.

        Висловлюю  найщиріше співчуття власнику ділянки, Валерію Геннадійовичу, та його батьку,  Геннадію Борисовичу, з приводу нещастя, що їх спіткало.