https://iralebedeva.ru/images/repkin_1b.jpg
Когда в товарищах согласья нет,
На лад их дело не пойдет,
И выйдет из него не дело, только мука
З часу, як я писав інший, оптимістичний пост «Дорога, що нас об’єднала», пройшло два роки. Тоді ми
набули необхідний досвід спілкування між садівничими товариствами та об’єднали кошти і зусилля для ремонту
головної дороги, що зв’язує всіх нас. Здавалося б, тепер у подібній
ситуації буде зовсім легко домовитися.
У цьому році необхідно було провести підтримуючий ремонт і ми були за крок до його виконання. Голови товариств
обговорили обсяги робіт, погодили кошторис та терміни. Одна з голів, Наталя Олександрівна, визвалася
організувати цей захід: зібрала з учасників (майже з усіх) кошти, домовилася з
продавцем асфальтової крихти, визначила кількість виконавців роботи
з числа садоводів.
В один з чудових серпневих днів, 15.08.2020, ремонт мав відбутися, але все закінчилося досадним пшиком.
Чому так сталося? Пам’ятаєте басню Крилова «Лебедь, щука и рак»?
У останній момент голові товариства «Промінь-Держтелерадіо», Владиславу Васильовичу,
здалося, що він краще знає, як треба організувати ремонт і хто скільки за нього
має заплатити. На дивно, його підтримав
голова садівничого товариства «Одісей-2», Володимир Федорович, з яким неодноразово
все було обговорено і погоджено.
Не порадившись з іншими учасниками, ці двоє відмінили намічений захід.
У 2019-му році ремонт дороги не відбувся знову ж таки з вини Владислава
Васильовича, бо він не знайшов необхідних коштів для дольової участі та був незадоволений попереднім ремонтом.
А як же сталося, запитаєте ви, що вдалося домовитися у 2018-му?
Просто Владислава
Васильовича у останній момент не було і ремонт проводився без нього —
нікому було вставляти палки в колеса.
Пишу для того, щоб садоводи знали, кому дякувати за бездоріжжя 2019-го і 2020-го років та аж до літа 2021-го.
А могло б бути ось так:
Немає коментарів:
Дописати коментар